«Тільки-но закінчувався навчальний рік, батьки відвозили мене до бабусі й дідуся в Чапаєвку Козельщинського району (нині село Мальці). Якщо в однолітків-містян канікули зазвичай проходили безтурботно й зводилися до того, щоб тільки пограти в хованки чи козаків-розбійників, то в мене, дитини села, на кожен день була маса «нарядів»: сіно покосити, допомогти бабусі й дідусеві на городі, відігнати на випас худобу, нагодувати кролів і птицю…
А крім цього, хотілося ж і грошей заробити, тому встигав бігати на колгоспні ферми й поля, де працював на току й отримував цілих 3 карбованці в день! Або ж на пшеничному полі зрізав житні колоски – якими ж високими здавалися тоді вони!.. Особливо любив період жнив. Міг годинами спостерігати, як пшеничним ланом рухалися один за одним комбайни – тоді ще старенькі «Ниви», як зібране налите сонцем зерно сипалося з бункерів комбайнів в автівки, що перевозили його на склади. Сьогодні з таким же трепетом чекаю жнив – мого улюбленого виробничого процесу. Так само годинами можу милуватися золотавими полями й насолоджуватися ароматом стиглого добірного зерна».
Продовження читайте на сторінках “Село полтавське”.
