Усе буде АГРО!

Голова ФГ «Сушки» Сергій СУШКО: «Ми маємо розум та бажання розвиватися, але через брак коштів на сьогодні не можемо цього зробити»

«Де ж їх узяти? – обурюються фермери. – Якщо ціна на вирощене нами цього року впала в рази! Інколи здається, що це все неспроста. А зроблено для того, щоб не дати можливості фермерам накопичити якийсь капітал і стати повноцінними учасниками земельного ринку. Хотілось би вірити, що це не так, але маємо те, що маємо». Так емоційно і відверто розпочалася наша розмова з головою ФГ «Сушки», головою ради Козельщинської районної асоціації фермерів Сергієм Сушком.

На посівній працюють Олександр Дубовик, Микола Меркута, Віталій Винник.

– Як завжди, у кінці січня – на початку лютого ми чекали підвищення ціни на вирощену нами продукцію, – говорить Сергій Федорович. – Але вона, навпаки, впала і не йде в ніякі порівняння з минулорічною. Сьогодні фермери на кожній тонні збіжжя втрачають близько
2 тисяч гривень. Тільки наше господарство недобрало у цьому році близько 700 тис. грн. А це ті кошти, які потрібні для того, щоб на моїх 120 га провести весняно-польову кампанію.
За словами Сергія Сушка, зараз фермери змушені «стягатися» і останню копійку вкладати у землю, чекаючи на віддачу. Нині по мінімуму в гектар треба вкладати близько 5 тис. грн. А де їх брати? Тож, здавалось би, з одного боку, настрій у фермерів по-весняному добрий і кличе в поле, а з іншого – тривожний. Ситуація, яка склалась в аграрній галузі, їх неабияк непокоїть і не дає вдихнути на повні груди.
– Це добре, що ми з фермерами з нашого села створили невеличкий кооператив, до якого входить чотири господарства, – розповідає Сергій Федорович. – Разом ми обробляємо 354 га землі. Спільними зусиллями закуповуємо техніку, насіння, солярку, проводимо увесь комплекс робіт у полі. Так господарювати у сучасних умовах легше й надійніше.
До слова, село Сушки Козельщинського району унікальне в своєму роді. Судіть самі, тут працюють тридцять фермерів. І не просто працюють на землі, а ще й гуртуються, допомагають один одному, підтримують своє рідне село, дбають про його розвиток. Разом розпочали і комплекс весняно-польових робіт, який цього року стартував значно раніше, ніж зазвичай. Підганяє хліборобів виводити в поле техніку незвично тепла і безсніжна зима – аби не втратити життєдайної вологи, якої вже на сьогодні бракує в ґрунті.
– Минулого року ми практично на 100% були забезпечені вологою – випало багато снігу, натомість високих морозів не було, – говорить Сергій Сушко. – Цього року маємо іншу картину. У метровому шарі ґрунту від потреби лише 40–50% вологи. А це означає, що рослина тільки почне розвиватися, і якщо від Бога не буде навесні продуктивних опадів, матимемо дуже серйозну посуху.
Поки що надію на добрий урожай дає озимина. Екстремальних умов для неї не було, яровизацію (стан спокою, який викликаний низькими температурами) вона пройшла успішно.
– За все своє життя я такої зими не пам’ятаю, – зауважує Сергій Федорович. – Фактично її не було. Осінь перейшла у весну. У таких умовах озимина себе почувала чудово, хоча у наших колег із Запоріжжя та Одещини ситуація тривожна. З осені у них не було опадів, пшеницю посіяли в суху землю. Відповідно вона пізно зійшла. Як таких низьких температур не було, тож стадії яровизації озимина не пройшла. Аграрії побоюються, що за подіб-
них умов пшениця не викине колос. Дякувати Богу, нас ця проблема оминула.
Проте є ряд інших, які додають клопотів господарям. У продовження теми посівної Сергій Сушко озвучує питання, відповідь на яке разом із колегами не чують.
– Знищили районні управління агропромислового розвитку і насіннєві станції, – обурюється Сергій Сушко. – І що ми маємо зараз? Купуючи насіння, приміром, кукурудзи, я повинен перевірити її на схожість і проростання. Раніше це прекрасно робив у Козельщині, тепер повинен їхати до Полтави за 90 кілометрів. Така сама ситуація й щодо інших культур. Багато хто вже просто не перевіряє насіння і сіє, сподіваючись на Господа Бога. Так само ліквідували чи реформували, тут уже, як кому подобається, районні управління сільського господарства. На мою думку, потрібно було лишити хоча б одну людину, яка займалася земельними питаннями в районі. А так можемо опинитися у ситуації, коли замість 10 мільйонів га пшениці в Україні посіють тільки 5. Про які 30 мільйонів тонн хліба ми будемо говорити, тільки 10 мільйонів!!! Це питання продовольчої безпеки! Державним мужам варто було б задуматися над ним. Я не говорю вже про якість ґрунтів і сівозміну, за цим зараз ні-
хто не дивиться і не перевіряє. А тим часом карантинні бур’яни заполоняють наші поля. Якщо не вжити у цьому напрямку кардинальних заходів, через 2–3 роки матимемо колосальну проблему. Ваточник сирійський, амброзія заселяють поля просто на очах. Ці проблеми потрібно викорінювати «адміністративним батогом» і спрацювати на випередження.
«Державна підтримка
фермерів у будь-якому випадку –
ефективна, бо це допомога»
Минулого року Сергій Сушко з робочою поїздкою відвідав Прибалтику. Там основу аграрної галузі становлять фермери, які обробляють 100–200 га землі. Вони отримують суттєву підтримку від держави. Це й дотації на гектар, працюють програми по 50% здешевленню техніки і посівного матеріалу. За словами Сергія Федоровича, така «подушка безпеки» від держави дає можливість прибалтійським фермерам більш впевнено за українських колег почуватися і розвиватися.
– На мою думку, підтримка від держави обов’язково має бути, бо це світовий досвід, – говорить голова ФГ «Сушки». – Наше господарство не один рік є учасником державних програм. Узяти хоча б здешевлення кредитів, коли відсоткова ставка зменшується до 5%, або програму компенсації за купівлю вітчизняної техніки. Приміром, наше господарство придбало вітчизняну сівалку й отримало від держави 40% компенсації. Такі умови прийнятні для нас, фермерів, і для тих, хто виробляє цю техніку. Ефективною себе показала програма здешевлення вітчизняного насіння для фермерів. Якщо вони й надалі працюватимуть, то хто б що не говорив, це безперечно підтримка для таких господарств, як наше. Тим паче, якщо порівнювати нас, дрібних фермерів, і великі агрохолдинги. У латифундистів є вихід на міжнародні ринки, де вони продають свою продукцію за вищими цінами, ніж ми, так їм ще й повертають ПДВ. І добре, що у них є такий сегмент підтримки, але зробіть і для дрібних фермерів, які не можуть працювати на такому рівні, механізм підтримки й у цьому напрямку. Якщо хочемо, щоб Україна й надалі була аграрною державою, нам потрібна допомога від держави. Адже ми працюємо відкрито, перед державою боргів не маємо і радо користуємося такими програмами. Інше питання, якою буде політика стосовно фермерів після зняття земельного мораторію?
«Нам ніхто не говорить,
як із відкриттям земельного
ринку надалі існуватиме
аграрний сектор»
Неодноразово під час спілкування із Сергієм Сушком щодо земельних питань він озвучував думку про те, що насправді близько 80% фермерів не проти ринку землі. Їх турбує інше: якою є кінцева ціль державних мужів із зняттям мораторію.
– Ми розуміємо, що нікуди не подітися, і нехай буде ринок землі, – розмірковує Сергій Федорович. – Можливість продати і купити землю у людини повинна бути. Тим паче, що є молодь, яка хоче працювати на землі, а хтось – продати свої паї. Це, зокрема, спадкоємці, які живуть у місті. Тож треба дати можливість цим людям скористатися своїм правом.
Але першим ділом, за словами голови Козельщинської районної асоціації фермерів Сергія Сушка та його колег, потрібно було б створити державний земельний банк. Тоді ті, хто хочуть продати свої паї, найперше зверталися б туди.
– Нам говорять: купувати землю матимуть можливість місцеві громади, – продовжує розмову Сергій Федорович. – Але ж на них і так уже «навішали» все – і школи, і медицину, і дороги. Тому лише одиниці мають вільні кошти й зможуть скористатися цим правом. Ще одні учасники земельного ринку – ми, дрібні фермери, які також власним коштом не зможуть придбати землю. Нам обіцяють дешеві кредити. Але їх рано чи пізно треба віддавати. Недарма кажуть: береш чуже ненадовго, віддаєш своє назавжди. Давайте змоделюємо ситуацію. Вирішив я придбати 20 гектарів землі, бо маю ще здоров’я, розум і бажання працювати. Для цього беру мільйон гривень кредиту на п’ять років. Якщо я ці кошти не зможу повернути, а форс-мажорних обставин предостатньо сьогодні, земля стає власністю банку, який із нею може робити все, що заманеться. Щоб ця кредитна історія не перетворилася для нас на кабалу, повинна бути ефективна праця.
На думку Сергія Сушка, вона такою буде, коли матимемо ефективну цінову політику. Приміром, соняшник не за 9 тис. грн за тонну, як сьогодні, а хоча б за 12–13 тис. грн, як минулоріч.
– Мені здається, що спочатку багато хто набереться кредитів для купівлі землі, а зможуть повернути далеко не всі, – розмірковує Сергій Федорович. – Але так не повинно бути. Інакше повноцінними учасниками ринку будуть великі латифундії і «грошові мішки», які сприймають землю як хорошу інвестицію. Останні скуплять її, а з часом перепродають за вищою ціною. А що буде з фермерами? Знову ж таки питання, відповідь на яке ми не знаємо.
І це тільки верхівка айсбергу, бо на сьогодні лишається ще скільки неврегульованих земельних питань, які ось-ось рвонуть! Зокрема, по межах земельних ділянок.
– Тут стільки накладок! – звертає увагу наш співрозмовник. – Ми їх сьогодні мирно врегульовуємо по-сусідськи. Але коли прийдуть забивати межові знаки, уявіть: скільки буде спорів. Про це зараз ніхто не думає і не говорить.
Та найдужче аграріїв лякає, щоб учергове не відбулося підміни понять, бо за такого підходу, зауважують фермери, матимемо не цивілізований ринок землі, а базар.
– Ось чому нам так важливо знати кінцеву мету, яку перед собою ставить влада, – говорить Сергій Сушко. – Якщо можновладці просто хочуть не важливо кому продати цю землю, чи говорять одне, а зроблять зовсім інше, – то це нечесно. Хотілось би вірити, що це не так. Тим паче, що з колегами маємо бажання, розум і надалі працювати, підтримувати село, створювати нові робочі місця. Ми є частиною громади, в якій не тільки працюємо, а й живемо разом зі своїми родинами, тому приділяємо значну увагу її розвитку. Не секрет, доки фермер буде працювати на селі, доти воно і житиме. Головне, щоб здоров’я не підкачало.
Євгенія ВАЛЬКО,
Козельщинський район.
Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *