Думка редактора

Мамина паска…

…Принишклі, немов мишенята, ми з братом ледь стримували власну цікавість, чому мама не дозволяє вдома бавитися, грюкати дверима, дзеленькати посудом чи, боронь Боже, сваритися, а сама надто ретельно клопоче біля борошна, пасківниць, духовки, щось примовляє, підсипає, пестить і наче й «не дихає»… Цілий ритуал! А ми, вловивши момент, візьмемо та й відщипнемо з миски такого солодкого й запашного тіста, що аж пальця хочеться облизати, а якщо ще й родзинка попадеться!.. І дарма, що сире, але ж таке смачне. Дощипалися, нас вигнали на вулицю – паски будуть підходити, а потім пектися. Ватага дітлахів збирається біля нашого двору, і кожен вихваляється тим, що відбувається вдома. У когось паски вже напечені і ваблять око (але неосвяченими їх їсти не можна!?), комусь ще завтра чекати цю процедуру, а в нас – розпал дійства. І казати про це й не треба – ванільний аромат видає на-гора…
Мама завжди випікала багато пасок – декілька великих, щоб посвятити й покласти на стіл, трішки менші – пригостити когось, а інші, зовсім маленькі, для нас. І ці маленькі були найсмачніші…
Немає вже давно мами. Ми повиростали. Але таїнство Великодня, яке вона створила в нашій дитячій уяві, яке стало одвічною традицією у нашій сім’ї, живе. Ми це пам’ятаємо і щемно бережемо у своїх серцях…
Із нетерпінням очікують цього світлого дня Воскресіння Христового в домівках друзів, сусідів, близьких і далеких родичів. І наша родина піде до церкви святити паску. А потім, уже за багаторічною традицією, поїдемо до батьків – особливо ця мить найжаданіша для мами (хоча вона й свекруха, але в житті для мене стала другою мамою), яка ще задовго до Великодня готується до цього свята, аби всім догодити, всіх порадувати. І не шкодує ні сил, ні продуктів, ні часу. Наскладає домашніх яєць, запасеться маслом, маргарином, різноманітними спеціями. Як настає той світлий день, їй майже усю ніч не спиться, переживає, щоб паска вдалася, вийшла смачною і гарною. Бажання порадувати дітей, які приїдуть на свято, своєю паскою додає немолодій уже жінці сил і наснаги. Вона горда з того, що у її хаті ще не їли купленої паски. Матуся тішиться, що рецепти паски в неї перейняли сестра, племінниці, сусідки. Вони, проте, зізнаються, що мамина пасочка таки смачніша. Мабуть, тому, що вона вкладає ту любов і ту особливу енергетику, які притаманні тільки одній на світі людині – матері.
…Cьогодні я згадую мамину паску зі щемом у серці. А якщо відверто, з роками все більше розумію і ціную ті миттєвості, що навчили мене доброті, любові, повазі до родинних традицій, до відчуття прекрасного й святого. Дуже хочу, щоб і в мого сина збереглися ці життєві цінності, а він уже як батько зміг передати їх своєму сину, моєму маленькому онуку.
Любові Вам, родинного затишку, світлих помислів!
Ваш головний редактор Лариса КОБА.
P.S. Дуже шкода, але цьогорічний карантин у зв’язку з пандемією внесе свої
корективи у багаторічні традиції святкування Великодня. І, мабуть, більшість родин
не будуть збиратися за великим святковим столом, не поїдуть у гості, не підуть до церкви. Та головне в цій ситуації – не втратити віру.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *