Хто знає Олега Хардіна? А хто ж його не знає?! Навіть, якщо не особисто, то «заочно» – це точно. Бо кожен із нас хоча б раз у житті носив продукцію фабрики з виробництва шкарпеток «Premier Socks» – однієї із найпотужніших в Україні і вже досить відомої у світі. Так, це вже іменитий бренд – рідний, вітчизняний, ще й із полтавським корінням. Нещодавно наш головний редактор Лариса Коба побувала в самому серці виробничих потужностей «Premier Socks». Натхненна побаченим і почутим, вирішила зробити зустрічний крок – сьогодні Олег Хардін – гість редакції. Наша ранкова розмова за чашкою чаю видалася такою ж теплою, як і сам напій. Характерно, що це був цілковитий експромт, але надзвичайно «живий». Говорили про все – виробництво, політику, природу і навіть… про Олега Хардіна через багато років, та ще й у брилі. Але про це далі…
– Ларисо Юріївно, скільки років Ви редактором? – у такому руслі почав розмову Олег Олександрович.
– Майже вісімнадцять…
– Майже як я в шкарпетково-панчішній справі.
– А скільки ж Вам років, Олеже?!
– 37, – посміхається…
– За знаком зодіаку Ви – Діва – досить поміркований знак. Але хватка у Вас, певно, все ж залізна. Без цього в бізнесі ніяк?
– Ви знаєте, насправді все дуже ситуативно. Саме за подіями тут і зараз, я думаю, змінюється і поведінка, і характер людини. Хай буде «із залізною хваткою» – мені приємно…
– А який Ви по життю? А вдома?
– Я класний (посміхається). Коли одружувався, то виставив три пріоритетні позиції: на першому місці бізнес, потім – діти, дружина. Буває, що вдома кохана підходить і робить фірмовий «клац» пальцями зі словами: «Агов, вмикайся! Ти де думками?!». А я в той час уже обдумую проєкти… Господарськими справами займаюся, але! В нас чітко розділено: що в будинку – то дружини, за порогом – то моє! Дуже люблю, коли є настрій і немає морального тягарю з невирішених питань, повністю переключатися на двох доньок і родину, – Олег Хардін бере до рук телефона зі словами: – А от через нього часто буває, що сварю дітей! Оманливе щастя в тих гаджетах… І в мене жахлива думка: нами маніпулюють зараз через масмедійний простір, соцмережі, технології. Думаю, хто себе загубить, для того пристрій буде основним. Це насторожує. Бо я й сам себе по руках б’ю, що це стало звичкою. Ми дивимося через екран на одне, друге, третє, а конструктиву в тому немає. Фактично ми «прогортуємо» час. Ми – соціальні істоти, а нас втягують у віртуальне.
– Дуже самокритично, зважаючи на те, що багато чого досягли, будинок збудували і, певно, сад посадили…
– Дерева посадив. Я й це люблю. В мене десь до 100 дерев росте, я ними сам займаюся. Пригадую, одного разу скільки яблук вродило – роздавав-роздав, а їх усе одно чимало лишилося. Нещодавно посадив інжир і треба ще щось «вткнути». Я взагалі все, що пов’язане з природою, обожнюю. На думку спала Великобагачанщина… Цікаво дивитися на старе русло Псла, там бобри гризуть дерева, їх реально добре видно й не треба шукати. Я такі місця дуже люблю. У мене в голові є мрія, яку прямо зараз через ритм життя, навантаження, соціальну й комерційну відповідальності втілити не можу. Але через роки, десь у 60… (витримує паузу). Бачу, як сидить дід Олег Хардін на березі ставка в брилі й ловить на вудочку карася, а десь заходить сонце.
Підприємець – мрія з дитинства.
І до неї – Step by Step:
від шкільної лотереї, продажу газет, реалізації шкарпеток у клітчатій сумці – і до потужного виробництва європейського рівня!
Цікава річ, що почав розкривати свою «підприємницьку жилку» Олег Хардін ще з малих літ. Так, у школі продавав лотерею і мав свої гроші. А в подальшому всі подібні акції були чітко розписані: прізвище, роки, прибутковість і відсотки. Уявіть-но – це в 6-му класі!
– Звідки це у Вас? – не стримуємо подиву.
– Навіть не знаю. А в 7-му класі в одному з довідників Полтави знайшов координати реалізації газет. Якийсь дядько по ту сторону телефону сказав: «Приходь!». І я прийшов. Узяв декілька пачок газет, зібрав друзів. Ми на центральному вокзалі розмістилися квадратом і почали торгівлю. Пам’ятаю, тоді на отримані гроші наїлися досхочу шоколадних батончиків, які тільки-но з’явилися в продажу.
А потім було навчання в ліцеї, у кооперативному інституті. Характерно, що Олегу воно давалося легко. На підготовчих курсах у виш, коли вчителька ставила тільки дорівнює в записаному виразі, Хардін уже давав відповідь. Та студентство – це не лише особливий час, але й період, коли мати власні зароблені кошти особливо хочеться. І закрутилося. А в двохтисячних почав із речі, потрібної всім, – шкарпеток. Вибирав зразки продукції, складав їх у рюкзак, їздив по торгових точках, збираючи замовлення. Потім відвозив на торгову базу, де чекали величезні клітчаті сумки. Далі торгівля перейшла у формат дистриб’юції, а ще через 10 років Олег Хардін заснував власне виробництво, шкарпетково-панчішна продукція «PS» стала відомим брендом.
Уже скільки часу минуло відтоді. Як каже, «сам у шкарпетковій справі 17 років», та вчитися не перестає.
– Зараз карантин перебив… Та я закінчую курс Executive MBA, далі планую навчання в Міжнародному інституті менеджменту в Києві, – говорить.
– Нащо це Вам?
– По-перше, щоб мізки не засихали. Це, як зупинити машину, – і вона почне іржавіти й не працюватиме.
«Одним імпонує полювання,
іншим – азартні ігри. А мені – політика!»
– Люблю спілкуватися з людьми, мені подобається розвивати територію, де ми знаходимося. Я все більше й більше свого часу приділяю цьому напрямку, – говорить про себе Олег Хардін, який є депутатом Мачухівської ОТГ. – Громада утворилася в грудні 2017 року, і, до речі, наші працівники також представлені в органах місцевого самоврядування. Таким чином намагаємося життя людей нашої громади зробити кращим.
– Тобто Ви у це вірите в той час, коли чимало скептиків махають на це рукою? – цікавимося.
– Я в це не просто вірю, а ми це робимо, і я це знаю. От, приміром, обіцяв людям, що на окрузі буде зроблене вуличне освітлення. Воно з’явилося буквально через 4 місяці. Потім на дитячому майданчику ми додали спортивних тренажерів, також зробили дорогу, подали на розгляд обласної ради проєкт постачання питної води за принципом співфінансування. Зокрема, ситуація з водопостачанням мене особисто дуже насторожує. Відбуваються суттєві екологічні зміни, розорюються луки, міліють водойми. А ми ж є частиною природи… Я люблю бігати вздовж річки, і для мене дуже символічно, коли сам рухаюся і рухається, тече вода. Це як енергетичний обмін. Можна бігти просто вздовж дороги, але це вже не ті відчуття.
– Олеже, але ж у політиці, м’яко кажучи, бруднувато. Не боїтеся каміння в свою адресу, що Ваше ім’я будуть чорнити?
– Якщо почнуться такі моменти, потрібно буде розбирати емоції, які виникатимуть. Але самому ні в якому разі не керуватися ними. Я пам’ятаю в одній із книг прочитав таку думку: не можна грати за чужими правилами, бо відразу ж зазнаєш поразки. Людина, яка піддалася на провокацію, – уже програла. Тут потрібно себе аналізувати і йти вектором ввічливого спілкування, «брати» результативністю, інтелектом. Бруд – не моя площина, тому для мене вона завідомо програшна. Я так не вмію.
– Із ким із політиків хотіли б поспілкуватися особисто?
– Однозначно з Рузвельтом, який був президентом декілька термінів поспіль. Це дійсно лідер, який вивів Америку з економічної депресії, й там є чому повчитися. Також мені дуже імпонує Черчіль… Певно, це ті люди, які змогли розкритися, бо перед ними були великі виклики. Великі виклики роблять великих людей. Бо доки перед особистістю немає великого випробування, вона реально не знає, на що здатна.
«Життєва сталь» Олега Хардіна,
або «Голова, певно, –
це найважче місце людини»…
«Вловила» політ думки Олега Хардіна про те, що виклики й проблеми формують. І відразу ж логічно подумалося: цікаво, а які випробування сформували свого часу нашого співрозмовника? І ось у відповідь отримали сто відсотків щирості. І неабияке розуміння до інтерв’юера, бо, якщо на чистоту, в дитинстві й самі цим переймалися… Яким здивуванням було для нас почути, що спортивної статури, «підтягнутий» і просто красень-чоловік Олег Хардін у шкільні роки мав дещо надмірну вагу й проблеми зі здачею нормативів фізичного виховання.
– Так, я не міг їх скласти, – згадує той, для якого пробіжка в пару кілометрів сьогодні, як норма і в задоволення. – Тоді для мене біг, особливо на довгі дистанції, був рівносильним смерті (посміхається). Ось і виклик родом із юних літ: раніше я не міг його «перебороти», а, приміром, учора пробіг 6 км, позавчора ще стільки ж. Для мене було важливо на якомусь етапі просто «переступити» психологічний бар’єр – мозок керує м’язами. Голова, певно, – це найважче місце людини (посміхається), бо там купа думок, часто «захламлених». І уявіть-но: під час бігу стоять два «чуваки»: один тихенько вболіває, а інший говорить: «Хардін, не вийде. Нащо воно тобі треба? Кидай усе».
На думку Олега Хардіна, так щоразу по життю в різних ситуаціях, і в бізнесі зокрема. Особливо важко почати у власній справі! Найскладніше – уявна лінія між найманою роботою і бізнесом. Її також треба було переступити. Бо навіть коли Олегу надійшла вигідна пропозиція із працевлаштування від європейської компанії-виробника побутової хімії, підкріплена службовим авто, все ж відмовився і пішов своїм шляхом.
Часто в історіях успіху людей вживають фрази по типу
«важко працював». Однозначно підходить. Але якщо підійматися з нуля, то хочеться відчути в словах емоції того шляху й викликів. «Якщо маєш бажання рухатися вперед і мету, то «тяжко працювати» – не те. А от «пахать» у правильному розумінні цього слова – оце, напевно, саме воно», – говорить Олег. І відразу ж пригадує відрізок від Хардіна в особі менеджера, водія, бухгалтера, прибиральника водночас і до компанії «Premier Socks»». Повсякчас, коли збільшувалися обсяги й масштаби, він брав людину на «опрацьовану» ділянку роботи, на певне місце. І так рухалися…
До речі, ще про виклики. До глибини вразила історія із харківського періоду життя Олега Хардіна. В цьому місті працював близько 10 років і розвивав дистриб’юційний бізнес.
– …І от 2008 рік. Ми взяли валютні кредити, а потім стрибок шаленого курсу й треба розраховуватися. Та це півбіди. Ми спланували діяльність, приготувалися до осіннього сезону шкарпеток, завезли купу товару… Стається пожежа, а після неї залишається рівно нічого, – ділиться деталями форс-мажору співрозмовник. – По-перше, психологічно важко все, що зітліло, перебрати своїми руками. По-друге, борги за товар потрібно віддавати. По-третє, як усе це перезапустити заново? Був шок, потрясіння. Пережили і цей виклик.
– Як Ви вважаєте, такі стресові ситуації, мозолі й набиті коліна варті того?
– Подивимося (посміхається), я ще на шляху. Життя активно продовжується.
– Разом із компанією «Premier Socks» формувався і колектив. Із ким би Ви ніколи не пішли в розвідку, ні в роботі, ні по життю?
– Я «за» чесність. Із брехунами не можна! Для мене нормально, коли людина помиляється, коли вона працює. І я помиляюся. Більше того, впевнено скажу, що й надалі буду помилятися. Це – нормально. Але коли на певному етапі людина хоче приховати одне за інше, це неприпустимо. Бо часто з малої ситуації завдяки неправді може вирости вулкан, який важко зупинити. І якщо особа не має чеснот, то вона й професіоналом буде таким собі. Бо всі негативні якості, які в ній залишаться, ніхто «не прибере». Це – не бур’яни, які вирвати можна. Друзі по життю також є, вони зі шкільної парти. Їх небагато, але їхня вага й довіра до них просто неймовірні.
– Олеже, Ви відкритий, без проблем ділитеся моментами зі свого шляху. А дехто воліє цього не робити, боячись плагіату ідей тощо. А якщо хтось захоче повторити Ваш шлях?
– Та я сам його не повторю (посміхається). Є чимало розумних людей. Є багато розумніших за мене, фінансово спроможніших. Просто хтось уміє використовувати свої знання і досягає результатів, а хтось цього не робить. Підприємець, певно, на те й підприємець, що він не знає всього. І саме тому іде на цей ризик. Підприємництво – це певна «набірка» знань, помножена на величезне слово «везіння». Перехопити знання? Та нема нічого унікального. Ми прокидаємося – і щодня в нас джунглі, і щодня ми на війні за наше місце під сонцем. Потрібно якісно зробити, реалізувати, вгадати попит, завезти сировину… У нас рівняння з величезною кількістю невідомих, які ми щодня розв’язуємо. І про шкарпетки ми говоримо не в гривнях товарообігу, не скільки пар ми зробили за добу. Ми підрахували наступне: кожні 2 секунди в світі продається одна пара продукції «Premier Socks». І якщо взяти річний обсяг, то кожна доросла людина хоча б раз за рік придбала нашу пару шкарпеток.
А якого кольору Ваші шкарпетки?!
Коли прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо епатує весь світ кольорами, візерунками шкарпеток, то, вочевидь, і в «шкарпетковій дипломатії» Олега Хардіна є свої козирі. Просимо їх продемонструвати. Та без проблем! (демонструє). На розмову з журналістами Олег обрав спокійний синій відтінок зі стриманою смужечкою. Говорить, що, звісно ж, носить лише продукцію власного бренда. А ще й охоче презентує!
– Головне, щоб у людини наша продукція викликала посмішку, позитив, хороші емоції, – каже Олег Хардін. – Як свіжий слід у пам’яті – зустріч із Президентом. Тоді поруч зі мною сиділи представники послів великої сімки країн. Після мого виступу вони сказали: «Так, ми ж знаємо «Premier Socks»! Це – класна продукція!» Як і ви, попросили достеменно продемонструвати. Тоді на собі показав синю шкарпетку в жовту качечку. Ох усі й посміялися!
До речі, «Premier Socks» у найближчій перспективі планує зайнятися ще й виробництвом шарфів та шапочок. Будемо чекати! Цікаво, а хто надихає Олега Хардіна на дизайнерські рішення, ідеї тощо? Про це й запитали…
– Із самого ранку мене буде надихати «Село полтавське». Ми позитивно говоримо, п’ємо теплий чай, і я вийду з редакції з чудовим настроєм. Усе вирішує післясмак! І він буде «драйвити» мій сьогоднішній день, а завтра Бог щось дасть, –
зізнається.
Принагідно ми поцікавилися й тим, як Олегу Хардіну та його команді велося на карантині. До слова, в бізнесі подібні форс-мажори називають «чорними лебедями». Тож найперше, за час карантину компанія «Premier Socks» не тільки не зупинялася, а й збільшила потужності на 8%. Дещо провели модернізацію обладнання на більш енергоефективне, почали працювати й успішно реалізовувати декілька нових проєктів, карантин ще раз «протестував»: хто на що здатен у команді. Більше того, все пізнається в порівнянні: як не буде солодкого, – не розумітимемо, що таке солоне.
– Що зараз читає Олег Хардін?
– Почав читати Айн Ред «Джерело»… Під час карантину «поглинув» три томи «Атлант розправив плечі» – книга про політику, вплив бюрократії на бізнес, закони економіки, людські взаємовідносини. Пізнаючи її, я «малював» і себе, і роль української політики, і де ми зараз знаходимося. Думаю, треба-треба читати подібні книги тим, хто рухає цей світ… Уже чекає мене на пошті книга «Дрібних мрій не буває» Шимона Переса. Перед Айн Ред я прочитав «Чорного ворона» Василя Шкляра – патріотично, душевно, боляче, щемно… Після певних моментів, розуміючи, що все це було реально, важко спалося. Читаючи такі шедевральні твори, ми ніби переступаємо поріг – кожен із нас на своїй сторінці – і вже виходимо звідти іншими, сильнішими.
– Що б Ви побажали нашим читачам «Села полтавського»?
– Читайте. Крапка.
Оксана ЧЕРЧОВИЧ.
