Усе буде АГРО!

Сергій Тимошенко: «А ми вирішили зайнятися сільським господарством, бо живемо на своїй землі і хочемо жити своєю працею та своїм розумом»

– Бачите, прилетіли! То мій батько і мій дід споглядають із небес, як я тут господарюю, – кинув оком Сергій Тимошенко на двох великих птахів, що приземлилися на кущ терену, як ми тільки ступили на поле. – Не переживайте, дорогі мої, все тут буде до ладу. Ось як гарно гарбузи вродили!

І батько, й дід Сергія Валерійовича хотіли на цьому полі господарювати – невеличке в 2 гектари, але під гору, оповите кущами терену від вітрів, залите сонцем і багате на родючий грунт. «Це найкраща в Лубенському районі земля, – розповідає Сергій. – Довго ми її добивалися. Батькові якось закинули: якщо хоче взяти цю землю, то значить хоче розбагатіти, а це в ті часи засуджувалося. От дали таки синові як учаснику АТО під пастівник. Хоча це поле більше півстоліття нікому не було потрібне. До 60-х років тут була земля Лубенського лісотехнічного коледжу, тут ріс сад – яблуні, груші, сливи. Потім його викорчували, земля занепала і тут паслися людські кози й корови. Та ми доладували поле й минулого року кавуни тут були, а зараз – гарбузи. А там ще підгодуємо землю, дамо спочити, може, тваринництвом займемося…»
Щоб дійти до гарбузового поля, нам довелося перейти через болітце з очеретом і бур’янами, що поросли вище голови. Сергій Валерійович не вгамовував свого обурення: «Ви бачите, яка занедбана територія, нікому не потрібна, тут росте не те, що бур’ян, а чагарники. Китайці, в’єтнамці, корейці воюють за таку землю, а ми її просто занедбуємо».
Козацький рід Тимошенків із Лубенщини заснований у 1510 році. Чи багато з нас може похвалитися таким знанням родоводу? Теперішній голова родини Сергій Валерійович Тимошенко в деталях і гордо розповідає про своїх пращурів та достойно виховує нащадків. На своїй землі.

Продовження читайте на сторінках газети “Село полтавське”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *