Так свого часу писала Ліна Костенко. Процитувати ці рядки змусила ситуація з українськими річками, в яких навесні науковці зафіксували найнижчий за 100 років рівень води! Єдині річки, в яких навесні прибула вода, протікають у Карпатах. У той же час рівнинні річки через відсутність снігу і дощів не наповнилися водою, а через аномально теплу зиму не промерзли й не встигли очиститися. Вчені заявляють про критичну ситуацію у водному басейні України. Ця новина нещодавно, наче вихор, пронеслася всеукраїнськими та регіональними ЗМІ й учергове стала приводом задуматися, куди ми йдемо, що буде далі і чи маємо хоча б шанс виправити ситуацію.
Найперше – говорячи про це питання, треба розуміти, що тенденції, які зараз відзначають, є довготривалими й потребують детального аналізу гідрологічної ситуації в Україні і на Полтавщині зокрема та її змін протягом 60 років. Можливо, хтось скаже: «Чому ви згадуєте, як було. Треба думати, що робити з тим, як стало». Але у цьому питанні потрібно розуміти, що 60 років для Земної кулі – це зовсім невеликий проміжок часу. А ми за оцю одну «земну мить» своєю байдужістю і хижацьким ставленням до природи знищили річки. Тому зараз, говорячи про пандемію коронавірусу, треба зробити все можливе, щоб людство не спіткала епідемія зневоднення.
До витоків
За даними «Агрокліматичного довідника в Полтавській області» 1958 року, за своїм рельєфом територія області представляє рівнину. На північному сході вона є продовженням південно-західного схилу Середньоруської височини (Білгородська область 276 м над рівнем моря), звідки витікають Псел і Ворскла, поступово опускаючись до Дніпра. При загальній рівнинності рельєфу в північно-східній частині області зустрічаються невеликі підвищення, наприклад, Гадяцький, Зіньківський райони – 170–190 м над рівнем моря. Найбільш понижена частина знаходиться в районі Придніпров’я – 60–90 м над рівнем моря.
Серед річок області за довжиною перше місце займає Псел – 719 км (площа водозбору по всій довжині 22700 кв. км), на другому – Ворскла – 455 км (площа водозбору по всій довжині 14700 кв. км). За цими річками йде Сула – 415 км (площа водозбору 15 600 кв. км). Трохи подалі – Удай та Хорол.
З утворенням Кременчуцького водосховища змінилися і довжини річок та площі їх басейнів.
Щодо малих річок області, то більшість із них мають протяжність від 20 до 100 км. Серед річок із довжиною в межах 100 км є Коломак, Мерла, Оржиця, Орчик; близько 100 км – Ташань, Говтва Вільхова, Перевід, Сліпорід. Невеликі річки протяжністю від 20 до 60 км, які здебільшого пересихають влітку на певних ділянках, мають відповідні й назви: Сухий Кагамлик, Сухий Омельник, Суха Лип’янка, Сухий Тагамлик, Суха Грунь.
Важливо зауважити, що кожна річка має свій уклін із розрахунку на один кілометр. Так, уклін Ворскли складає 0,3 м, Псла – 0,23 м, Сули – 0,21 м, Хоролу – 0,33 м, Удаю – 0,17 м, Тагамлику – 0,95 м, Кагамлику – 0,52 м, Говтви Вільхової – 0,82 м, Мерли – 0,87 м, Оржиці – 0,61м, Орчіку – 0,61 м. Ці дані говорять про повільну течію річок Полтавщини. А за своїм типом річки області належать до рівнинних, переважно снігового живлення. Характерним для них є весняний паводок. Середня інтенсивність підйому води під час нього складає 0,2–0,4 м за добу. При дружніх веснах – 0,5–2 м за добу. А це говорить про те, що річки можуть виходити за свої межі до двох метрів за добу! Можна тільки уявити, яких масштабів цей паводок, яка це швидкість річок і як вони очищаються! Майже щорічно ширина розливу складала 200-400 м, на широких заболочених поймах – від 1 до
2 км. До слова, колись я особисто був свідком розливу річки Псел у районі сіл Сухорабівка та Остап’є, який сягав до 4 км!
Найбільша тривалість затоплення мала місце на річках Сула і Удай на ділянках із низькою заболоченою поймой. Слід відмітити, що саме на цих водоймах не спостерігалось помітного коливання рівня води.
Незважаючи на те, що Полтавська область не є районом, для якого характерна ливнева діяльність, на більшості річок, хоча й не щорічно, спостерігалися літні паводки. Тоді рівень води піднімався вище межової відмітки на 0,3–1 м. В окремі роки після випадання тривалих та інтенсивних дощів висота літнього паводка досягала 2–2,5 м. Це зокрема річка Сула з притокою Удай.
Річки Полтавщини – Псел, Ворскла, Сула – в рекордні роки могли сумарно в період паводку постачати у водосховища до
3,5 тис. куб. м води в секунду. Це Псел у районі Запсілля – 1710 куб. м за секунду, Ворскла в районі села Сокілки – 740 куб. м за секунду, Сула в районі міста Лубни – 1140 куб. м за секунду. Могли, але так було раніше…
А що маємо сьогодні?
Через відсутність поверхневого стоку і паводку, як це трапилося цього року, річки не очистилися й не наповнилися водою. Така ситуація може призвести до загального зменшення поверхневих вод, погіршення екологічної ситуації і якості води в річках. На додаток, на підтвердження своїх висновків, вчені звернули увагу на пилову бурю, що пронеслася територією України в квітні цього року і численні пожежі. На їхню думку, це явище є беззаперечним свідченням висихання грунтів та боліт.
На сьогодні в басейні річки Дніпро склалася складна ситуація. За словами гідрологів, станом на кінець березня максимум добового припливу води до Київського водосховища сформувався величиною в
950 куб. м/с (норма 4200 куб. м/с) – це один із найнижчих максимумів за останні 100 років. Меншим був тільки добовий приплив до водосховищ в екстремально маловодному 1925 році – 892 куб. м/с. Серед основних постачальників води для Київського водосховища, зокрема, є річка Десна, у басейні якої також склалася критична ситуація. Максимальний рівень річки цієї весни на 74 см нижче найнижчого значення, яке фіксувалося в 2015 році за весь період спостереження.
На сьогодні площа водозбору Дніпра складає 504 тис. кв. км, при довжині Дніпра 2200 км. Площа водозбору Дунаю –
817 тис. кв. км, при довжині 2857 км. Найбільшу площу водозбору на Земній кулі має Амазонка – 7 млн кв. км. А загальний водозбір річок Полтавщини близько 90 тис. кв. км. Це наші золоті запаси прісної води. На жаль, якщо порівнювати їх із тими, які ми мали 60 років тому, то вони надзвичайно мізерні! У зв’язку з відсутністю паводку на річках України, у випадку посушливого літа їх чекає зневоднення і пересихання.
Найважчу ситуацію українські вчені фіксують із малими річками, озерами і струмками. При таких кліматичних умовах найбільше постраждають саме вони, бо мають невелику площу водозаборів. Якщо дощів не буде, то вони можуть критично обміліти, а то й висохнути. Порушиться баланс ґрунтових вод. Перш за все це призведе до суттєвого зменшення води в колодязях. До слова, про цю проблему зокрема в нещодавньому інтерв’ю журналістам «Села полтавського» розповів і голова ФГ «Ярошенко» Семенівського району Володимир Ярошенко: «У моєму дворищі є старий колодязь. Із 1888 року він жодного разу не пересихав, навіть влітку, коли спека. Я за ним постійно доглядав, чистив. І цьогоріч він уперше не дав води! На нас насувається неймовірно небезпечна ситуація – нестача вологи, грунтових вод! Якщо ми не схаменемося й не заліснимо, не залужнимо 30% територій, то ситуація стане незворотною».
Недарма водні і кровоносні артерії мають спільну назву – артерії. Для прикладу, річка Велика Говтва є правою притокою Говтви Вільхової, остання – притока Говтви, а вона – притока Псла. Каскад річок довжиною майже 150 кілометрів, які живлять Псел – надзвичайний витвір природи. Тому нескладну систему водозбору в річках області можна порівняти з кровоносною системою живого організму. Коли вона дає збій, живий організм хворіє і помирає, те саме й із річками – вони хворіють і помирають. Тому що система водозабору дала збій.
Ситуація, про яку сьогодні всі говорять, це не сьогодення. Протягом 25 років незалежності України роботою на річках ніхто не займався. А напрацювання за радянських часів були знищені. Думаю, нам усім нарешті потрібно зрозуміти і схаменутися, адже сучасний стан річок – це результат нашої з вами безгосподарської діяльності протягом не одного десятка років.
Щоб Україна не стала безводною Сьогоднішня ситуація з водозабезпечення річок України та Полтавщини зокрема нагадує сюжет байки Леоніда Глібова «Мірошник», де у тому, що прорвало греблю і зупинився млин, мірошник звинуватив курей, які зібрались біля калюжі, а не себе і своє безгосподарське ставлення. Подібна ситуація і в нас, адже відповідальні за водні ресурси органи не шукають вихід із положення, а думають, як на цьому заробити, вводячи ліміти тощо. Натомість серед приватних підприємців, фермерів, сільгоспвиробників є чимало тих, які готові й вже вкладають значні кошти в розв’язання гострих екологічних питань. Зокрема хочуть займатися очисткою річок від болотної рослинності та мулу. Таким чином збільшуючи запаси води з подальшим її використанням для зрошення як методу протистояння змінам клімату. Проте кожен раз, коли вони розпочинають ті самі очисні роботи біля водойм, з’являються відповідні органи, які в кращому випадку забороняють проводити ці роботи, а в гіршому – заводять справу.
Свого часу одна з постанов Кабінету Міністрів колишньої УРСР дозволяла без виготовлення проекту виконувати роботи з очистки річок і берегової лінії від болотної рослинності глибиною до одного метра. Треба було тільки узгодити ці дії із відповідними державними інстанціями. Сьогодні такого документа, на жаль, немає. У той час, як наше завдання зараз – привести річки до природного стану. Для цього ще вчора потрібно було розпочати роботи з їх очищення. Наголошую, ще вчора, бо ми вже дещо запізнилися. А ще брати приклад з європейських країн, які вже відвідали сотні керівників підприємств області і бачили, як працює техніка над покращенням річок Європи. Інакше матимемо гіркі наслідки, коли в майбутньому війни будуть іти не за газ чи нафту, а за прісну воду, яку через свою недбалість і хижацьке ставлення ми просто отруїли.
Михайло КОЛІСНИК,
голова СФГ «Златопіль»
Глобинського району,
кандидат сільськогосподарських наук
