Майже два роки в Омельницькій ОТГ успішно функціонує інклюзивно-ресурсний центр «Надія». Вперше ми відвідали його на офіційному відкритті восени 2018 року. І відразу ж відмітили для себе: не в кожному місті можуть похвалитися реалізацією такого масштабного проекту. А от у селі Демидівка – можуть! Громада не побоялася взяти на себе фінансового навантаження, залучити потужний кадровий і технологічний ресурс. Із чого почали? Із ініціативи, бажання, думок. А коли вони щирі й справжні, то, як показує життя, всі небесні й земні сили допомагають.
Більше того, за час свого функціонування «Надія» стала ще одним об’єднуючим фактором громади – жителі фактично згуртувалися навколо центру та його вихованців… Тож із нетерпінням чекають остаточної крапки в закінченні карантину. Єдине, що незмінне навіть у таких умовах – це контакт на відстані душі та постійне спілкування, нехай поки що й дистанційно…
Сергійку Чернецькому із села Рокитне Кременчуцького району (на фото) – 13 років. Хлопчик народився з генетичною патологією. За своє життя переніс 5 операцій. До року в нього 6 разів зупинялося дихання. Лікарі ставили діагноз – затримка психологічно-мовного розвитку. Титанічних зусиль докладали батьки й сам хлопчик, щоб адаптуватися до соціуму. Той тернистий, довгий шлях від народження і до сьогодні пройдено немарно. Нині дитина навчається в місцевій школі за індивідуальною програмою. Адаптуватися до навчального процесу більш глибинно, займатися реабілітацією Сергійка майже два роки тому почали в ресурсно-інклюзивному центрі «Надія». Власне, із Сергійком та його мамою Анастасією Грамадко ми й познайомилися на відкритті закладу свого часу.
– Я вірю, дуже вірю, що нам тут зможуть допомогти, – із такими словами, переповненими сподівань, мама переступила поріг «Надії» тоді. І серце неньки не підвело. – Син із задоволенням почав відвідувати центр. Це вже багато про що говорить. Дитина відчула увагу до себе! Тут працюють чудові спеціалісти. У нас чітко прослідковувалася затримка мовлення. Але я бачу, що діти з аналогічними проблемами завдяки тутешнім фахівцям починають більше себе виражати, розкриватися. І це – прекрасно!
На час нашого знайомства із Сергійком займалася реабілітолог інклюзивного центру «Надія» Інна Цегельник. Інна Борисівна – дефектолог-реабілітолог із багаторічним стажем.
– Кожна дитина, з якою ми працюємо, має свої особливості: порушення психо-фізичного розвитку, зору, слуху, опорно-рухового апарату, мовлення, також це й дітки, які мають гіперактивність, тривожність чи агресію. Тому ми займаємося не тільки з дитиною, а й з усією родиною. Далі – до її приходу готується педагогічний колектив, учні класів, – розповідає Інна Цегельник. – Після проходження необхідної реабілітації та підготовки з кожним роком зменшується кількість учнів на індивідуальній формі навчання. Слава Богу, суспільство впевненими кроками наближається до цього.
Наразі в інклюзивно-ресурсному центрі збільшилася кількість дітей. На початку функціонування працювали із
30 вихованцями віком від 2 до 18 років, зараз у «Надії» – 74 дитини. Характерно, що центр надає послуги не лише дітям своєї громади, а й за міжмуніципальними угодами співпрацює з Пришибською, Новознам’янською, Новогалещинською ОТГ та іншими населеними пунктами.
У центрі нині діють темна-світла сенсорна кімнати, ресурсна кімната, кабінети практичного психолога, логопеда, реабілітолога, ЛФК, споривна зала, є кімната для відпочинку зі спеціальними ліжками, відповідно обладнані санвузли та входи для дітей… Зазираємо в темну сенсорну кімнату: тут і бульбашкова колона, і гніздо сови; а у світлій – сухий басейн, сенсорна доріжка, гойдалка-блюдце та інше спец-
обладнання.
– Усім обладнанням ми забезпечені, технології – відшліфовано. Докладаємо максимум зусиль для гармонійного сенсорного розвитку дитини, формування цілісного відчуття власного тіла, сприйняття своїх рухів, подолання бар’єру тілесного та мовного контакту тощо. Від початку в нас працювало «соціальне таксі», – говорить директор ІРЦ Наталія Пирог. – Зараз з’явився власний транспорт. Таким чином до закладу підвозимо і діток, і батьків або ж самі робимо виїзди. Це дуже зручно, коли є така можливість виїздити й надавати корекційні послуги на місці. І головне, що наша праця дає результат, прогрес, користь. Це – надихає, мотивує не зупинятися на досягнутому, розвивати і розвиватися.
Тому працівники ІРЦ повсякчас проходять навчання, опановують нові методи й методики роботи. Зокрема, після закінчення карантину психолог центру «Надія» Юрій Солод (про нього ми ще згадаємо у статті) продовжить освоювати профільний напрям, визначений на обласному рівні. Позаяк навчання із психології дистанційно не проводиться, все повинно відбуватися практично. Також у найближчих планах ІРЦ «Надія» – облаштувати ще один кабінет для вчителя-реабілітолога. А отже, знову додасться і обладнання, і нових технологій.
Інклюзивний центр, що важливо, є частиною єдиного освітнього простору! Так, в одному приміщенні з центром функціонує 1-й клас філії Демидівської ЗОШ I ступеня опорного закладу «Омельницька ЗОШ I-III ступенів виконавчого комітету Омельницької сільської ради». Характерно, що подібні центри приходять на зміну старій системі психолого-медико-педагогічних консультацій (ПМПК). Щоб отримати їх, часто-густо дітям із глибинок та їхнім батькам доводилося долати кілометри. Задля банальної… пари речень на папері. Тепер же, говорять у Департаменті освіти Полтавської ОДА, кількість, місце та розташування таких інклюзивних центрів буде розраховуватися залежно від кількості дітей із особливими освітніми потребами, які проживають у тій чи іншій адміністративній одиниці. І чимало рішень та передумов до їх створення залежить саме від органів місцевого самоврядування.
– Дамірчик… – і при вимові цього імені голова Омельницької ОТГ Олександра Іванівна Шереметьєва розквітає в посмішці, аналізуючи діяльність ІРЦ від початку й до сьогодні. Як з’ясувалося, саме завдяки цьому хлопчику виникла ідея створити ІРЦ. Свого часу він відвідував місцевий дитячий садок у Демидівці. І хоча заклад дошкільної освіти тут на високому рівні, але, окрім всього, Дамірчику потрібна була спеціалізована допомога логопедів, масажистів, психологів. Тож педагоги-вихователі разом із громадою вирішили: інклюзивно-ресурсному центру із символічною назвою БУТИ! Написали проект, знайшли фінансовий ресурс.
– А якою любов’ю його оточили тут! Він Наталію Пирог, як матір рідну, обіймає! Скільки добрих слів ми чуємо щодня на адресу нашого психолога! Як його дітки люблять! – продовжує Олександра Іванівна. – Тож центр працює досить успішно. У них робота іде з дітьми. Вони постійно розвиваються, планують «розширятися». З держави ідуть витрати лише на заробітну плату працівникам, усе інше взяла на себе громада. Від перших днів функціонування закладу чи напруги, чи якогось роздратування в людей не виникало. Навпаки, постійно цікавляться, коли ж запрацює наступний проект – заклад для людей похилого віку. А він обов’язково буде… Дай Боже, пережити цей непростий для всіх нас рік.
Спілкуючись із вихованцями закладу, його працівниками, представниками громади, ми отримали неймовірну синергію відчуттів і почуттів! А як радіють вони, коли діти можуть повноцінно сісти за парти з однолітками, знайти друзів, поставити собі мету, бути впевненими. Адаптація дітей із особливими освітніми потребами повинна проходити систематично, на кожному рівні: село, район, громада, місто, держава, щоб це вилилося у всеукраїнський рух інклюзивно-освітньої реформи! Вона і саме вона в свою чергу є рівнем свідомості нації! А всіх песимістів лідерка руху децентралізації в Україні Олександра Шереметьєва традиційно запрошує
«…відійти й не заважати». Бо ж особливо, коли справа стосується дітей, не можна іти за принципом «хай хтось зробить», «а мені що, найбільше треба?», «яка держава, так і живемо»… Всі діти – наші, потрібні, найкращі!
В одній із розмов Олександра Іванівна зауважила: «Коли отримали державну субвенцію, почали співпрацювати з Despro, GIZ, PAUCI, ПРООН* та інш., для нас відкрилися широкі можливості. Одним словом, активність – це умова успіху. Ми щойно чули про бодай якийсь конкурс проектів із можливістю залучення коштів на нашу територію, відразу брали в ньому участь. Можливо, ще й крапка в умовах не стояла, а ми вже були першими на черзі до участі, першими стукали в усі двері!». Ось так! Аналізуючи Глобальні Цілі сталого розвитку ООН, інклюзивно-ресурсний центр «Надія» є дотичним відразу ж до кількох: «Якісна освіта», «Міцне здоров’я», «Мир та справедливість».
До слова, на офіційне відкриття ІРЦ «Надія» в громаду, яка є лідером децентралізаційного руху в Україні, завітали перші особи держави! У конкурсі «Кращі практики місцевого самоврядування» у 2018 році Омельницька ОТГ виборола диплом II ступеня за реалізацію проекту «Створення інклюзивно-ресурсного центру «Надія». Сюди приїздять за досвідом не лише з України, а й із-за кордону. Приміром, за проектом Посольства США в Україні «Інклюзивна освіта – фундамент соціальної справедливості» заклад відвідали представники коледжу Санта Фе (Флорида, США).
Відчуваємо, що й ми, журналісти газети «Село полтавське», ще обов’язково сюди повернемося, адже такі моменти, такі герої – наше натхнення! Захоплюємося їхньою жагою цінувати кожен день, активністю, позитивом. Наше видання всіляко підтримує і буде підтримувати подібні ініціативи й починання з вірою, що всі діти наші, потрібні, найкращі, що всі ми – єдина свідома нація. «Надія» є!
Оксана ЧЕРЧОВИЧ.
